Не ГМО єдиним

Фобія генетично модифікованих організмів набирає все більших обертів. Проте в українських харчах є багато інших небезпечних забруднювачів, яких треба боятися більше, ніж ГМО...

Фобія генетично модифікованих організмів (ГМО) у суспільстві набирає все більших обертів. У свідомості більшості українців ці три літери набули майже демонічного значення, з ними ототожнюють все найгірше, що може знаходитися в продуктах харчування. Після розрекламованої акції уряду під назвою: маркування продуктів “З ГМО” чи “Без ГМО”, певна частина українців почала уважніше дивитися на обгортки продуктів, з полегшенням зітхаючи, якщо на обраному товарі красуються заповітні “Без ГМО”. І мало хто задумається, для чого така позначка, наприклад, на воді, яка просто за законами природи не може містити ГМО. У той самий час експерти переконують, що наявність позначки зовсім не гарантує покупцю відсутність небажаного компонента у продуктах... І підкреслюють - в українських харчах багато інших небезпечних забруднювачів, шкідливість яких все давно доведена, і яких треба боятися не менше, а може, навіть більше, ніж ГМО. Проте з боку держави та різних інституцій, які б мали контролювати це питання, такої цікавості до інших небезпечних компонентів українських харчів, як до ГМО, не спостерігається.

ГМО – бути чи не бути?

Шкідливість генетично модифікованих організмів для людини науково не доведена - мало часу пройшло для того, аби робити якісь висновки, та й добровольців для дослідів не так багато. Науковці говорять, що ці компоненти вважаються потенційно небезпечними, поки не буде доведено протилежне.

Тому ставлення до генетично модифікованих компонентів кожна країна визначає для себе. Америка, яку власні ж корпорації привчили до ГМО-харчів, нічого поганого в цьому не вбачає і годує своє населення такої їжею. Країни Європи здебільшого намагаються або оголосити себе зонами, вільними від ГМО, або обмежити та жорстко контролювати обіг такої продукції всередині країни. Україна поки не визначилася зі своєю державною позицією щодо питання ГМО - на законодавчому рівні приймаються різні рішення, але цілісного бачення на проблему вони не мають, а деякі норми взагалі є нелогічними. Наприклад, експерти галузі називають абсурдним рішення уряду про обов’язкове маркування позначками “З ГМО” чи “Без ГМО” всіх без винятку продуктів, навіть тих, де цих компонентів в принципі не може бути, таких, як мінеральна вода, пиво та інших продуктів, які не містять білок.

Представник компанії "Данон-Україна" Наталя Безхлібна зазначає, що інформувати споживача потрібно коректно. "Україна - перша країна в Європі, яка ввела позначку "Без ГМО" як обов’язкове маркування. У Європі маркування "Без ГМО" є певним привілеєм, і лише деякі виробництва, які пройшли відповідну сертифікацію, мають право наносити таку позначку. Це дуже високий рівень контролю сировини, самих заводів. В Україні такого ще немає. У нас така позначка була як маркетинговий крок, а зараз вона стала обов’язковою", - розказала вона.

Введення додаткових аналізів на ГМО здорожило продукцію, адже додаткові витрати виробники поклали на плечі споживача. Проте для споживачів ясності щодо ГМО не побільшало. Продуктів, де виробник чесно б повідомив про вміст трансгенних компонентів, виявити на полицях магазинів так і не вдалось, виробники не дуже прагнуть цим похвалитися. Очевидно, що закон не працює, бо складається враження, що вся продукція на наших полицях без ГМО, а це зовсім не так.

За інформацією керівника науково-дослідного Центру випробування продукції ДП "Укрметртестстандарт" Володимира Семеновича, експерти перевірили 154 продукти харчування, і у 101 з них виявили генетично модифіковані організми. "Перевірено кондитерські вироби, ковбаси, біологічно активні добавки, продуктові суміші та інші продукти. Навіть в борошні і сухому молоці було виявлено генетично модифіковану сою", - зазначив він.

Чому українську владу так турбує питання ГМО? Можливо, справа в грошах, які можна "зняти" з ринку як плату за додаткові аналізи. Як повідомив екс-міністр економіки України Богдан Данилишин, на створення лабораторій, які можуть визначати вміст ГМО, з різних джерел було передбачено близько 20 млн. грн. Сьогодні в Україні нараховується понад 30 акредитованих таких лабораторій і, очевидно, для всієї продукції такої кількості мало, тому мережу планують розширювати. Вартість проведення одного аналізу коливається від 300 до 900 грн. А тепер помножте на кількість продукції в Україні... За оцінками фахівців Української аграрної конфедерації, виконати потрібно щонайменше 20-25 млн. аналізів, і для проведення комплексу заходів у відповідності із законами витрати ринку продуктів харчування можуть скласти понад 2 млрд. грн. До речі, за останні 15 років в країнах ЄС залучено у межах 200-300 млн. євро для перевірки шкідливості ГМО. Як влучно зазначив один з учасників ринку, виробники обладнання для визначення ГМО та необхідних реактивів точно будуть в плюсі... А споживач, заплативши за задоволення бачити на продукті позначку “Без ГМО”, не має ніяких гарантій, що такі компоненти там справді відсутні...

Хто ще в їжі "живе"...

Проте українським споживачам варто боятися не лише ГМО-компонентів, харчі можуть ховати в собі інші, небезпечніші загрози. За словами голови правління "Науково-дослідного центру незалежних споживчих експертиз ТЕСТ" Валентина Безрукого, проблема ГМО в Україні занадто роздута. "Чомусь всі сприйняли ГМО як найбільшу загрозу, але я вважаю, що в порівнянні з іншими забруднювачами звичайних продуктів, це не настільки серйозна проблема, щоб вона переважала всі інші", - заявив експерт.

З ним погоджується й завідувач лабораторією спецпродуктів та епідеміології харчування Інституту гігієни та медичної екології ім.О.М.Марзєєва Віталій Корзун. "Сьогодні у нас настільки багато різних токсикантів в харчових продуктах - пестицидів, нітратів, солей важких металів, радіонуклідів... А всі зациклилися на ГМО, хоча це лише одне з потенційно можливих джерел негативного впливу", - сказав він.

Безрукий додав, що є забруднювачі, які утворюються в процесі виготовлення продукту, наприклад, гідроксилметилфурфурол - продукт розпаду цукрів, він має канцерогенний вплив. Ця речовина може утворюватися в продуктах, які містять природні цукри, наприклад, під час виготовлення соків, в тому числі, дитячого харчування, або в меді. "Якраз мед - єдиний продукт, який в Україні контролюється по цій речовині, хоча мед ми літрами пити не будемо, в той час як соки взагалі не контролюються", - розказав Безрукий. Він зазначив, що є речовини, які мають техногенне походження, наприклад, бензопірен (дуже сильний мутаген і канцероген, є загрозою для здоров`я людини). "Всі виробники, які відправляють соняшникову олію на експорт, знають, що необхідно обов’язково перевіряти на бензопірен свою продукцію. Але в український нормативах цієї норми як не було, так і немає. Виробники почали це робити з 2005 року, коли, протестувавши соняшникову олію, ми виявили в ній перевищення цієї норми разів в 20 від ЄС-івських норм. Після цього в одну з лабораторій стоїть черга на перевірку бензопірену, і, якщо є потреба, доочищення олії, але це лише для продукції, яка відправляється на експорт. Дехто з тих, хто виготовляє виключно на внутрішній ринок, навіть не знають, що є такий забруднювач", - пояснив Безрукий. І названі речовини - лише незначна частина сюрпризів, які приховані в продуктах харчування, і про які споживач навіть не здогадується.

Натомість, замість контролювати вміст дійсно небезпечних речовин, українське законодавство передбачило низку норм, які не мають важливості з огляду на безпечність продуктів харчування. "Наприклад, всі знають, що миш’як - це отрута. Проте, він може міститися в морепродуктах. Але науковці довели, що миш’як в морепродуктах безпечний для організму людини, він проходить транзитом через організм людини, не засвоюючись. І на наш погляд, його можна було б виключити з нормативів перевірок. Ці дослідження проведені років з п`ять тому, і весь світ про це знає, крім МОЗ України", - констатує Безрукий.

Якщо так робиться, значить це комусь вигідно...

Їсти продукцію з вмістом ГМО-компонентів, чи ні - справа кожної людини, проте вона має право знати про вміст цих організмів. Тому маркування набуває першочергового значення. Проте приймаючи жорсткі умови щодо маркування продукції, державні органи не контролюють їх виконання, бо як інакше пояснити відсутність на ринку продуктів з позначкою "ГМО" і взагалі відсутність позначок на деяких продуктах, віднесених в групу ризику щодо наявності ГМО. До того ж, покарання за порушення законодавства щодо ГМО в Україні можна назвати умовним. "Ми встановити факт порушення чинного законодавства, і що ми маємо? Ми маємо 85 гривень штрафу. Наскільки це буде ефективно діяти, якщо закон дійсно передбачає таку умовну відповідальність", - задає риторичне запитання юрист Микола Писаренко. 

Проте питання, коли держава згадає про інші забруднювачі, вміст яких потрібно нормувати, регулювати та контролювати, теж переходить в розряд риторичних? Як казав класик, якщо зірки спалахують, значить це комусь треба. То ж, якщо вміст шкідливих речовин в українських продуктах не контролюється, це теж комусь вигідно...

"Хіба Міністерство охорони здоров’я не знає, що може бути в продуктах. Напевне, має знати. Міністерство охорони здоров’я та Держспоживстандарт - це дві установи, які повинні відповідати за якість та безпечність продуктів харчування", - говорить Безрукий. Отже, або ці державні установи зі своїми обов’язками не можуть впоратися, або роблять це навмисне. Можливо, мінохоронздоров’я лобіює інтереси не людей, а корпорацій - чи то виробників ліків (яким вигідна нація хворих людей), чи то виробників небезпечних продуктів харчування (яким дешевше і вигідніше виробляти неякісні продукти, отримуючи надприбутки). Причини, чому міністерство бездіє, мали б шукати вповноважені органи, але їх це питання сьогодні, очевидно, не турбує. Тому українським споживачам залишається на державу сподіватися, але самим викручуватися.

Лілія Коваль (УНІАН)

УНІАН в Google News